УП та СЗН інформує: Робота за сумісництвом

Кожний працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці через укладання трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (ст. 21 КЗпП ).

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві.

Умови роботи за сумісництвом регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 “ Про роботу  за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсті, Мінфіну України від 28.06.93 р. № 43.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ й організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Оплата праці працівників, які працюють за сумісництвом, визначена ст. 102-1 КЗпП і проводиться за фактично виконану роботу.